А
Абсолютна зоряна величина — зоряна величина зорі, яку вона б мала під час її спостереження зі стандартної відстані в 10 пк.
Абсолютно чорне тіло — тіло, що поглинає все електромагнітне випромінювання, яке падає на нього.
Азимут — кут між площиною небесного меридіана та площиною, що проходить через зеніт та світило, відлічується від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою математичного горизонту.
Альбедо — відношення кількості відбитої видимою поверхнею планети енергії до кількості енергії, що впала на планету від Сонця.
Антропний принцип — існування певної сукупності фізичних та астрофізичних властивостей всесвіту, необхідних для якісної еволюції матерії — появи атомів та молекул, а цим органічного та розумного життя, зокрема появи людини.
Апогей — найвіддаленіша від Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.
Астероїд (мала планета) — тіло Сонячної системи розміром від одиниць до сотень кілометрів, здебільшого неправильної форми.
Астрометрія — розділ астрономії, що займається вимірюванням положень небесних тіл і побудовою систем координат у космосі.
Астрономія — наука, що вивчає рух, будову та еволюцію небесних тіл, їхніх систем та Всесвіту в цілому.
Астрофізика — розділ астрономії, що вивчає фізичну будову та еволюцію небесних тіл і фізичні процеси, які їх зумовлюють.
Афелій — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця.
Абсолютно чорне тіло — тіло, що поглинає все електромагнітне випромінювання, яке падає на нього.
Азимут — кут між площиною небесного меридіана та площиною, що проходить через зеніт та світило, відлічується від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою математичного горизонту.
Альбедо — відношення кількості відбитої видимою поверхнею планети енергії до кількості енергії, що впала на планету від Сонця.
Антропний принцип — існування певної сукупності фізичних та астрофізичних властивостей всесвіту, необхідних для якісної еволюції матерії — появи атомів та молекул, а цим органічного та розумного життя, зокрема появи людини.
Апогей — найвіддаленіша від Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.
Астероїд (мала планета) — тіло Сонячної системи розміром від одиниць до сотень кілометрів, здебільшого неправильної форми.
Астрометрія — розділ астрономії, що займається вимірюванням положень небесних тіл і побудовою систем координат у космосі.
Астрономія — наука, що вивчає рух, будову та еволюцію небесних тіл, їхніх систем та Всесвіту в цілому.
Астрофізика — розділ астрономії, що вивчає фізичну будову та еволюцію небесних тіл і фізичні процеси, які їх зумовлюють.
Афелій — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця.
Б
Білий карлик — маломасивна зоря (М<1,2 М0) на кінцевій стадії еволюції, світить завдяки остиганню, має високу температуру поверхні, але малі розміри.
Блакитний гігант — масивна зоря високої світності, що належить до головної послідовності.
В
Візуально-подвійні зорі — системи, подвійність яких установлюється безпосередніми телескопічними спостереженнями.
Всесвіт — це навколишній світ з усіма видами речовини та випромінювання, що розвивається в просторі та часі.
Г
Газові туманності — скупчення газу та пилу в міжзоряному просторі з переважною кількістю газу.
Газовий хвіст — хвіст комети, у якому переважає газ.
Галактика — гравітаційно пов'язана система із зір, планет та міжзоряного середовища.
Галактичне гало — зовнішня розріджена оболонка зі старих зір та кулястих скупчень, яка оточує власне галактику.
Галактичне ядро — масивне згущення речовини в центрі галактики, яке є джерелом короткохвильового, інфрачервоного та радіовипромінювання й містить масивну чорну діру.
Галактичний рік — період обертання Сонця навколо центра Галактики (210 млн років).
Головна послідовність — сукупність зір, джерелом енергії яких є реакція перетворення водню в гелій; на діаграмі «спектр — світність» займає смугу приблизно по діагоналі з лівого верхнього кута до правого нижнього.
Головний пояс астероїдів — сукупність астероїдів, що рухаються між орбітами Марса та Юпітера.
Горизонтальний паралакс — кут, під яким видно зі спостережуваного тіла Сонячної системи екваторіальний радіус Землі.
Гравітаційний колапс — стиснення речовини під дією власної сили тяжіння.
Д
Діаграма «спектр — світність» (діаграма Герцшпрунга — Рессела) — діаграма, на якій положення зорі визначається її спектральним класом (із фізичної точки зору — температурою її фотосфери) та світністю (або абсолютною зоряною величиною) і залежить від її маси та класу світності зорі.
З
Закон Віна — обернено пропорційна залежність від температури довжини хвилі, на якій абсолютно чорне тіло випромінює найбільшу кількість енергії.
Закон Габбла — пропорційність між швидкістю віддалення позагалактичних об'єктів та відстанню до них.
Закони Кеплера — закони руху в задачі двох тіл, тобто руху однієї матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої (або сферично-симетричного тіла). Перший закон Кеплера: орбітою є конічний переріз (коло, еліпс, парабола, гіпербола), в одному з фокусів якого знаходиться притягувальний центр, а також пряма. Другий закон: площа сектора, яку описує радіус-вектор точки, є пропорційною часу. Третій закон: квадрат періоду обертання при еліптичному (коловому) русі є пропорційним кубу великої півосі (радіуса) та обернено пропорційним сумі мас точок.
Закрита модель Всесвіту — модель Всесвіту із середньою густиною речовини, більшою від критичної; у цій моделі Всесвіт має додатну кривизну простору-часу, обмежений розмір.
Затемнення Місяця — проходження Місяця крізь тінь та півтінь Землі, що утворюються при освітленні її Сонцем.
Затемнення Сонця — проходження Місяця між Землею та Сонцем, при якому Місяць повністю або частково закриває Сонце.
Затемнювано-змінні зорі — подвійна система, сумарний блиск якої періодично змінюється внаслідок затемнень одного компонента іншим.
Затемнювано-подвійні зорі — подвійна система, подвійність якої встановлюється за періодичною зміною сумарного блиску внаслідок затемнень одного компонента іншим.
Зеніт — точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою.
Зодіак — кільцева смуга сузір'їв, через які проходить екліптика.
Зоря (зірка) — космічне тіло, у надрах якого відбуваються або відбувалися термоядерні реакції, за рахунок енергії яких воно світиться, і яке еволюціонує внаслідок зміни типу або припинення термоядерних реакцій.
Е
Екліптика — велике коло небесної сфери, по якому відбувається річний рух Сонця.
Ексцентриситет орбіти — відношення фокусної відстані (відстані від фокуса орбіти до її центра) до довжини великої півосі орбіти (міра відмінності еліпса від кола).
К
Квазар — зореподібне позагалактичне джерело радіо-, оптичного та інфрачервоного випромінювання.
Кома — газово-пилова оболонка комети, що утворюється під час наближення комети до Сонця.
Комета — мале тіло Сонячної системи, що складається із силікатної та льодяної компонент, під час наближення до Сонця за рахунок випаровування льодяної компоненти та руйнування силікатної компоненти твердого тіла (ядра) комети утворюються кома (атмосфера) і хвіст комети.
Корона — зовнішня частина атмосфери Сонця (до 1(Ш0), що утворюється потоками частинок сонячного вітру, може спостерігатися під час повних сонячних затемнень.
Космологічний принцип — поширення на весь Всесвіт властивостей однорідності та ізотропності Метагалактики (у достатньо великих масштабах), установлених астрономічними спостереженнями.
Космологія — розділ астрономії, що вивчає будову та еволюцію Всесвіту на підставі астрономічних спостережень і загальних законів фізики.
Кульмінація (к.) — перетин світилом у його добовому русі небесного меридіана; верхня к.— зенітна відстань світила найменша, нижня к.— зенітна відстань найбільша.
М
Магнітна буря — збурення магнітного поля Землі внаслідок його взаємодії із сонячним вітром.
Магнітосфера — частина навколопланетного простору, у якій рух заряджених частинок визначається магнітним полем планети.
Математичний горизонт — велике коло на небесній сфері, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії.
Межа Роша — така відстань від планети, що її великий супутник, який знаходиться ближче до планети, буде розірваний припливними силами.
Метагалактика — охоплена спостереженнями частина Всесвіту.
Метеор — явище руйнування метеорного тіла, що увійшло в атмосферу Землі, супроводжується світінням та утворенням йонізованого сліду (на висоті 80—110 км).
Метеорне тіло — каміння та пилові частинки, що рухаються за геліоцентричними орбітами і, входячи в атмосферу Землі, викликають явище метеора.
Метеорний дощ — явище входження в атмосферу Землі великої кількості метеорних тіл, коли Земля перетинає метеорний рій.
Метеорити — метеорні тіла, що зіткнулися із Землею, але не повністю зруйнувалися під час проходження земної атмосфери й упали на поверхню Землі.
Н
Наднова зоря — явище спалаху зорі, під час якого її блиск збільшується на 18 — 20т , більша частина речовини зорі розлітається, утворюючи газову туманність, яка поступово розширюється, а ядро зорі, стискаючись, перетворюється на нейтронну зорю або чорну діру.
Небесна механіка — розділ астрономії, що вивчає рух небесних тіл та їхніх систем.
Небесна сфера — сфера довільного радіуса з центром у місці перебування спостерігача, на яку проектуються спостережувані на небі об'єкти.
Небесний екватор — велике коло на небесній сфері, паралельне екватору Землі.
Небесний меридіан — велике коло, що проходить через полюс світу та зеніт.
Нейтронна зоря — зоря проміжної маси в кінцевій стадії еволюції(і,2 MQ <М<(3- 6) М0), під час гравітаційного стиснення якої всі протонно-електронні пари перетворилися на нейтрони.
Нова зоря — компонент тісної подвійної системи, блиск якого раптово збільшується на 7 — 15м під час скидання речовини її поверхневих шарів унаслідок перетікання на неї речовини з іншого компонента (яким є зоря-карлик пізнього спектрального класу) і виникнення тимчасових ядерних реакцій у поверхневих шарах зорі.
О
Орбіта — траєкторія небесного тіла в його русі навколо притягувального центра.
П
Парсек (пк) — відстань, із якої велику піввісь земної орбіти видно під кутом в 1", дорівнює 206 265 а. о. = 3,08 1013км.
Перигей — найближча до Землі точка орбіти Місяця або штучного супутника Землі (ШСЗ).
Перигелій — найближча до Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця.
Позасонячні планети (екзопланети) — планети біля інших зір (існування таких планет установлено останнім часом в основному за допомогою точних вимірювань тієї складової променевої швидкості зорі, що зумовлена її рухом навколо центра мас системи під дією планет).
Полюс світу — точка перетину небесної сфери з віссю світу — прямою, що проходить через центр небесної сфери перпендикулярно до площини небесного екватора.
Пояс Койпера (зовнішній пояс астероїдів) — сукупність астероїдів, що рухаються в районі орбіти Плутона та поза її межами.
Протистояння — положення планети, коли її кутова відстань від Сонця найближча до 180° (Земля знаходиться між Сонцем та планетою).
Пульсар — нейтронна зоря, що є джерелом періодичного імпульсного радіовипромінювання.
Р
Радіотелескоп — інструмент для приймання та реєстрації радіовипромінювання від небесних об'єктів.
Рефлектор— телескоп, у якому випромінювання фокусується завдяки його відбиттю від дзеркала певної форми.
Рефрактор — телескоп, у якому випромінювання небесного об'єкта фокусується завдяки його заломленню в одній або кількох лінзах об'єктива.
Рівнодення — момент часу, коли Сонце у своєму річному русі перетинає небесний екватор; у відповідну добу день приблизно дорівнює ночі: весняне рівнодення — 21 березня, осіннє — 23 вересня.
Річний паралакс — кут, під яким із зорі видно велику піввісь земної орбіти.
Роздільна здатність — найменша кутова відстань між двома точковими об'єктами, які можна побачити в даний оптичний прилад як окремі об'єкти.
С
Світловий рік — відстань, яку проходить у вакуумі світло за один рік, дорівнює 0,307 пк =9,5 1013 км.
Світність — кількість енергії, що її випромінює зоря в одиницю часу.
Сидеричний період — період обертання небесного тіла по його орбіті (відносно зір).
Сонячний вітер — потік (переважно електронів та протонів), що йде від Сонця внаслідок розширення сонячної корони.
Сонячні плями — темні утворення зі зниженою температурою у фотосфері Сонця, у яких частина теплової енергії перейшла в енергію магнітного поля.
Т
Телескоп — оптичний прилад, який фокусує випромінювання, що приходить від небесного об'єкта, з метою збільшення створюваної цим об'єктом освітленості, збільшення зображення об'єкта та визначення напрямку на нього.
Ф
Фізично-змінні зорі — зорі, що змінюють свою світність завдяки певним фізичним процесам, які в них відбуваються.
Х
Хромосфера — частина атмосфери Сонця, у якій переважно утворюються лінійчастий спектр Сонця та яку можна бачити в час повних сонячних затемнень у вигляді кольорового обідка навколо Сонця.
Ц
Цефеїди — пульсуючі змінні зорі, що змінюють свій блиск унаслідок коливань, викликаних зміною прозорості речовини під час йонізації та рекомбінації гелію в підповерхневих шарах зорі, і відповідного їхнього нагрівання та охолодження.
Ч
Червоний гігант — зоря з відносно холодною поверхнею, але великою світністю за рахунок великого розміру; певна стадія еволюції зір, розширення яких викликається збільшеним виділенням енергії внаслідок зміни типу ядерних реакцій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий